?

Log in

No account? Create an account
1 травня 2010 року в Києві на початку забороненої судом демонстрації автономних правих ,в парку Шевченко було затримано без будь яких підстав Сергія Кириченко,голову ГО "Громадський контроль",депутата ВР ІІ і ІІІ скликань. Затримання відбулося за те,що пан Сергій висловив своє невдоволення діям міліції,яка припинила ходу вулицями Києва,аргументуючи це рішенням суду. Заступник началника громадської безпеки МВС України Бойко за кілька хвилин до затримання вийшов з гучномовцем до нечисленої колони маніфестантів,і попередив про відповідальність перед законом,якщо хтось рушить за межу,розташовану на виході з парку. Пан Сергій не встиг підійти до цієї межі,і закликав всіх присутніх йти далі,як був миттєва затриманий Берктом,і відведений до автозаку,а згодом перевезений до одного з відділків міліції. Після нетривалого мітингу біля пам"ятника Шевченку,коли учасники акції почали розходитися,неподалік,на розі вулиць Терещенковської та бульвару Шевченко,у одному з київських кафе відбулося затримання двох учасників акції,гостей з Росії,учасників гурту "Тотенкопф". Затримання відбувалося з порушенням прав людини,і з перешкоджанням нечисельним журналістам фіксувати цю подію. Ще одного чоловіка було затримано в цьому ж кафе через 5 хвилин,і на очах у супроводжуючої його жінки обшукано,і відвезено в невідомому напрямку. І якщо наші гості з Росії намагалися,немаючи жодних шансів,втекти,то затримання чоловіка відбулося,судячи з ттго,що бачили нечисельні свідки,всупереч наказу старшого по званню. Затримання проводив знову таки ж спецпідрозділ Беркут. Схоже,що підставою до затримання стала ультраправа символіка та татуювання. Трошки пізніше ви побачите відеозапис всіх затримань,які відбулися цього дня в столиці,схоже вже не вільної,а авторитарної країни.









Одного квітневого дня наша редакція вирішила організувати невелике відрядження до славного міста Лева. Львів... історичний, політичний, культурний і духовний центр Західної України. Купивши зручні купейні місця у фірмовому поїзді "Київ-Львів", ми відправились у одноденну подорож до славетного міста Лева. Далі все мовою фото...











Слава Україні! Блукаючи безмежними стежками інтернету вирішив знайти історію червоно-чорного прапору. І ось що я знайшов.

Современный диагональный вариант известен с 1930-х гг. в Испании. Но сам флаг появился в 1870-х гг. в Италии и Мексике...

Красно-черный флаг давно ассоциируется с анархизмом. Мюррей Букчин утверждает, что этот флаг появился в Испании: «Присутствие черных флагов вместе с красными стало характерной чертой анархистских демонстраций в Европе и обеих Америках. С созданием НКТ (в 1910 г.) в Испании был принят и по большей части использовался единый флаг, в котором черный и красный цвета были разделены по диагонали» (Murray Bookchin. The Spanish Anarchists. P.57). Однако есть множество свидетельств, которые заставляют утверждать, что красно-черный флаг распространился и в других странах, особенно тех, которые были тесно связаны с Испанией (таких, как другие латинские страны). К примеру, во время «Красного двухлетия» в Италии, кульминацией которого стал захват фабрик рабочими в 1920 г., восставшие рабочие поднимали красно-черный флаг (Gwyn A. Williams. Proletarian Order. P.241). (…)
В англоязычном мире использование красно-черного флага анархистами, как кажется, восходит к всемирному вниманию к Испанской революции и гражданской войне 1936 г. Информация о НКТ – ФАИ распространялась по всему миру вместе с вдохновленным НКТ красно-черным флагом, который стал обычным анархистским и анархо-синдикалистским символом во всех странах.
Некоторые считают, что красно-черный флаг ассоциируется скорее с анархо-синдикализмом, чем с анархизмом вообще. Как подчеркивает Альберт Мельтцер, «флаг рабочего движения (не обязательно только социалистического) – красный. НКТ Испании создала красно-черный флаг анархо-синдикализма (анархизм плюс рабочее движение)» (Albert Meltzer. Anarcho-Quiz Book. P.50). Дональд Ходжес отмечает, что «на знамени мексиканского Дома рабочих мира красная полоса символизировала экономическую борьбу против классов собственников, а черная – повстанческую». Джордж Вудкок также подчеркивал испанское происхождение флага: «Анархо-синдикалистский флаг в Испании был черно-красным, разделенным по диагонали. В дни (Первого) Интернационала анархисты, как и другие социалистические группы, поднимали красный флаг, но позднее проявили тенденцию заменить его на черный. Черно-красный флаг символизировал попытку соединить дух позднейшего анархизма с массовой притягательностью Интернационала» (George Woodcock. Anarchism. P.325).
Однако есть и более ранние упоминания об использовании красно-черного флага, что заставляет предположить, что он был не придуман испанскими анархистами, а, возможно, заново открыт ими. Старейшее свидетельство об использовании красно-черных цветов относится к попытке восстания в Италии в 1874 г. Многие из схваченных участников «носили анархистскую красную и черную кокарду». В апреле 1877 г., в ходе аналогичной попытки восстания, анархисты вступили в итальянский городок Летино, «надев красные и черные кокарды» и подняв «красный и черный флаг». Эти акции помогли «привлечь общенациональное внимание», «привлечь большое внимание к Интернационалу и его социалистической программе» (Nunzio Pernicone. Italian Anarchism. P.124–127). То же самое событие и тот же флаг упоминают также Равиндранатхан (T.R.Ravindranathan. Bakunin and the Italians. P.228) и Джордж Вудкок (George Woodcock. Anarchism. P.285).
Сообщается также о том, что несколькими годами позднее красно-черный флаг использовался анархистами в Мексике. Во время анархистского митинга протеста 14 декабря 1879 г. в парке Колумба в Мехико «около 5 тысяч человек собрались с множеством красно-черных флагов, на некоторых из которых была надпись «Ла Сосиаль, Интернациональная лига Юры». Переднюю сторону платформы для ораторов покрывал большой черный флаг с надписью «Ла Сосиаль, Большая Интернациональная лига»». Между мексиканским и европейским анархистским движением поддерживались тесные связи. «…Мексиканское городское рабочее движение XIX столетия поддерживало прямые контакты с Юрским отделением… базировавшегося в Европе Первой Международной ассоциации трудящихся и в какой-то момент открыто вступило в нее» (John M. Hart. Anarchism and the Mexican Working Class, 1860–1931. P.58, 17). (Харт отмечает, что с тех пор красно-черный флаг «рохинегра» стал традиционным знаменем мексиканского рабочего движения вообще, – прим. перевод.).
Так что неудивительно, что движения в Мексике и Италии использовали один и тот же флаг (первоначально размещение цветов, очевидно, было горизонтальным, – прим. перевод.). Оба они входили в один и тот же антиавторитарный Интернационал, что и Юрская федерация, и поддерживали с ней тесные связи. Как итальянское, так и мексиканское анархистское движение участвовали в Первом Интернационале и его антиавторитарном продолжении. Оба они, как и Юрская федерация в Швейцарии, активно участвовали в организации рабочих союзов и стачек. Учитывая тесную взаимосвязь между коллективистским анархизмом в Первом Интернационале (наиболее видным представителем которого был Бакунин) и анархо-синдикализмом, неудивительно, что они использовали одинаковые символы. Как отмечал Кропоткин, «синдикализм – это ни что иное как возрождение Интернационала – федералистского, рабочего, латинского» (цит. по: Martin A. Miller. Kropotkin. P.176). Так что возрождение символов нельзя считать совпадением.
Два других фактора заставляют предполагать, что сочетание красного и черного флагов имело свою логику. Учитывая, что оба флага, и черный, и красный, связывались с Лионским восстанием 1831 г., возникновение красно-черного флага, возможно, не было столь уж неожиданным. Кроме того, черный флаг, как подчеркивала Луиза Мишель, был «флагом стачек», и поэтому его использование вместе с красным флагом рабочего движения кажется естественным шагом для движения анархизма и анархо-синдикализма, основанного на прямом действии и роли стачек в классовой борьбе.
Однако, несмотря на использование красно-черного флага в конце 1870-х гг., он, как кажется, на время вышел из употребления, и только с образованием НКТ в Испании 30 лет спустя его снова начали широко применять. (…)
Итак, красно-черный флаг проистекает из опыта анархизма в рабочем движении и ассоциируется в особенности с анархо-синдикализмом. Черный цвет символизирует либертарные идеи и стачки (то есть, прямое действие), красный – рабочее движение. Со временем он стал привычным анархистским символом, в котором черный цвет символизирует анархию, а красный – общественное сотрудничество и солидарность. Так что красно-черный флаг лучше, чем какой-либо иной символ, выражает цель анархизма («Свобода индивида и социальное сотрудничество всего сообщества», P.Kropotkin. Act for Yourselves. P.102) и его средства («чтобы совершить революцию, рабочая масса должна организоваться. Сопротивление и стачки – это великолепные средства организации, чтобы сделать это»; а «стачки развивают чувство солидарности», цит.по: Caroline Cahm. Kropotkin and the Rise of Revolutionary Anarchism. P.255–256).
http://sindicallisto.livejournal.com/8907.html
Київська Міська Організація Конгресу Українських Націоналістів вшанує пам'ять Героя України, Головнокомандувача УПА, генерал хорунжого Романа Шухевича, який загинув 5 березня 1950 року.

Захід буде проведено 5 березня з 17:00 до 20:00 години на Володимирській Гірці біля пам'ятного знаку майбутнього Пантеону Слави борців за Волю України.

Під час акції буде запалено повстанську ватру на честь Героя України Романа Шухевича і всіх борців за волю України.

Орієнтовна кількість учасників - 200 чоловік.

Прес-служба КУН

Тел 8 067 789 06 057
Презентація 10-го видання роману Юрія Горліса-Горського
“Холодний Яр”
Національний музей літератури України

26 лютого о 18.00 в Національному музеї літератури України (вул. Богдана Хмельницького, буд. 11, біля метро “Театральна”) відбудеться презентація роману Юрія Горліса-Горського “Холодний Яр” – про гайдамаччину ХХ ст., Визвольну боротьбу проти московських окупантів у 1920 році.
Ведучі – письменники Василь Шкляр і Роман Коваль.
У вечорі візьмуть участь заслужений артист України, кобзар Тарас Силенко, один із видавців книги Левко Лук’яненко, учасники гурту “Рутенія”, інші митці та письменники.

Початок о 18.00. Вхід вільний.
Щойно повернувся з акції протесту автомобілістів. Був на ній з 12 години дня. Враження-нагадує трохи часи Помаранчевої революції. Поспілкувався з водіями, з міліцією, зробив багато фото і відео. Пізніше викладу. Креативу вистачало повсюди. Починаючи від блокування центральних вулиць і завершуючи німецькою вівчаркою, яка брала активну участь сидячи в джипі, і лаючи на кабмін. Дуже професійна організація акції. По всій вулиці Грушевського розвідка протестуючих з раціями, які періодично обмінювалися повідомленнями про пересування правоохоронців, та автозаку, який з"явився ввечері. Настрої у людей радикальні. Свист і крики "Ганьба" на адресу нардепів, та заклики до повстання в регіонах. Найбільш радикальні учасники використали сирі яйця, як аргумент в перемовинах з владою. Надвечір протестуючи звільнили вулицю Грушевського. Але завтра 6 лютого акція продовжиться.

НАЦІОНАЛІСТИЧНИЙ СІЧЕНЬ

Цей місяць справді є націоналістичним. За всіма ознаками. Дві смолоскипні ходи, вшанування Степана Бандери, Героїв Крут, День Собрності... Це приємно і говорить про популяризацію націоналізму в суспільстві. Пізніше я викладу розлогий фоторепортаж про всі акції, а поки чекатимемо нових акцій. А ще вкотре впевнююсь-націоналісти мають керувати Україною. Це єдиний шлях виходу з кризи. Іншої альтернативи немає.

МАНІФЕСТ СЕРЕДНЬОГО КЛАСУ!

Перед тим, як ви ознайомитися з цим маніфестом, який вже кілька днів "бродить" по Україні в інтернеті, скажу власну думку. В 2004 році Помаранчеву революцію фактично фінансово підтримував середній клас. Люди заможні, не мільйонери, але ті, хто може собі дозволити їздити закордон, мати автівку та ін. Тоді їх притис Азаров. Тоді вони не витримали, а пішли до Ющенка за ліпшою долею. Але справа в тому, що ніхто з керманичів держави неспроможний поки що вирватися з лабет МВФ з однієї сторони та ГАЗПРОМУ РФ з іншої. Вони не спроможні зробити державу справді потужньою. Не тому що вони цього не бажають. А тому, що вони є залежними від вищезазначених структур, та від тих, кого називають Всесвітнім урядом.
Коли нещодавно Микола Азаров почав підтримувати Голову нацбанку Стельмаха, я не здивувався. Вони обидва є командорами ордену Святого Станіслава-дуже схожої на масонську організацію, членами якої є чимало відомих людей.
Акція протесту потрібна, але... Це завершится гіршими подіями ніж було 18 жовтня цього року.

Маніфест середнього класу (українська версія)
Привид бродить по Україні, Привид середнього класу.

В холодних квартирах разом з маленькими дітьми, під акомпонемент інформаційних помий, міліони українців з жахом дожидаються нового курсу долара на міжбанку, чергової виплати кредиту за квартиру і машину, а найнещасливіші "ждуть-не дождуться" в гості колекторів і оцінювачів майна.

Так, в кредитних муках, умирає українська мрія про то як, кожний, хто уміє і хоче працювати, здатний досягти достатку і жити по-людськи – в своїй квартирі, їздить на своїй машині, мати різноманітне і якісне дозвілля, а відпустку і Новий рік проводити в Туреччині і Карпатах.

Міліони людей повірили, що вони можуть жити по-людськи покладаючись тільки на себе, "забивши" на державу, яка, в свою чергу, давно "забила" на них.

Втім, ні, держава "забила" на своїх громадян тільки в том, що стосується її зобов’язань перед ними, але використовувала і використовує будь-яку можливість, аби видоїти останні соки із них.

В цьому немає нічого дивного.

Державу давно контролює декілька десятків олігархічних сімей. В 2004 році вони переписали Конституцію України під себе. Навмисно вони розділилися на синіх, оранжевих, білих і сіро-буро-малинових. Так простіше управляти народом - принцип "розділяй і володарюй " ніхто не відміняв.

Через це в Україні ще багато людей, які вірять, що між віктором януковичем і юлею тимошенко є якась різниця. Тоді коли різниця така же, як між Coca-cola і Pepsi-cola, а суть – синтетика.

Таке ж "покоління pepsi" зараз у владі в Україні. Таке ж удаване і таке ж синтетичне, а суть його дій одна – грабіж країни і народу.

Влада ними розглядається як спосіб дерибану всього і вся. Народ - як бидло, яке можна нагинати до нескінченності.

Всі 17 років упирі грабували країну, розказуючи казки про "бідну Україну". Але хіба можна 17 років грабувати бідну країну? Неможна.

Через казки про бідну країну, вони прикривали ту жахливу нерівність, яка із нізвідки виросла в вигляді великих і малих "Конча-Засп" по всій Україні. Вони крали, а ми умирали.

Тільки вдумайтеся – без війни населення України скоротилося на 6 міліонів людей! Ми впереді всієї планети по темпах вимирання населення і західні дослідники уже називають Україну країною "мальтузіанського пекла".

Наші "правителі" ніби на картині Пітера Брейгеля-молодшого "Сліпі" ведуть нас в пропасть. Вони сліпі в свїй пожадливості і не здатні зупинитися. Тянеться і тянеться рука. Перший упав, другий, третий… а ми покірно ідемо вслід за ними, ніби стадо баранів.

Хіба ми хочемо померти? Ні. Ми хочемо жити. Ми навіть занадто любимо життя. Хочемо народжувати дітей. Мріємо про сильну і красиву країну, з якою будуть рахуватися сусіди і не тільки вони.

Хіба ми барани? Ні.

Багато з нас без зв’язків, чиєї-небудь підтримки, побудували свою маленьку успішну Україну. Без підтримки держави утримують родичів. Наперекір державі дають добру освіту своїм дітям.

Ми взагалі живемо наперекір цій країні. 70%(!) українців надіються тільки на свої сили!

Хіба ми не бачимо, куди вони ведуть країну? Бачимо і навіть дуже добре.

Та й тяжко не побачити, коли черговий мажор-убивця уникає суду. Коли суддя хвалиться, що є така традиція – "засівати міліонами" свою посаду. Коли в Холодоморі мерзне добра половина країни, а друга половина із жахом чекає звільнення.

Чому ж ми ідемо як барани за ними, якщо ми точно знаємо, що ми не барани?

Скільки ми будемо ще мириться с цією мерзотою, яка через свої мас-медіа навязує нам роздор, страх і безсилля?

Кожний день нам внушають, що "все пропало і нічого змінити неможливо". Що ми маємо змиритися і… платити!

Платити за спекулятивні витівки нацбанківскої банди стельмаха, полошенка і Ко!

Платити банкам, які піднімають відсоткові ставки, коли долар падає, коли євро піднімається, коли обвалюється ціна на нафту або коли у банкіра просто виникло свербіння в лівій півкулі.

Платити за великі і малі прориви юлі тимошенко.

Платити за апетити олигархів януковича.

Платити за хворі фантазії віктора андрійовича ющенка.

Платити даїшникам. Платити пожежникам. Платити бандитам.

Платити придурочним мерам.

Платити МВФ.

Платити Росії.

Платити за відсутність тепла і води. За дурну зовнішню і внутрішню політику.

Накінець, платити за імітацію того, чого насправді уже давно не існує в реальності – ДЕРЖАВИ!

Та, ну їх в пень! Для чого нам платити, якщо це їх держава. Вона і працює на них.

Вони самі признають (і брешуть, як завжди, применшуючи), що секунда діяльності Кабміна коштує 60 докризових корупційних гривень. 3 тисячі 600 гривень - хвилина. 216 тисяч 000 – година. 5 міліонів 184 тисячі – доба.

І так рік за роком іде перекачування вічнозелених гривень із наших кишень в їх… Ми платимо податки, а вони купують "Бентлі".

Нееквівалентний обмін якийсь. Нераціональний.

Ми їм 13% прибуткового податку, вони нам інфляцію. Ми їм ПДВ, вони 100% ріст курсу долара!

Вони забули, що ми наймаємо, а не вони нас. Раз вони забули, прийшов час нагадати.

Ще краще прибрати їх з дороги, поки вони не убили всіх нас остаточно.

Для цього нам потрібна друге держава. Котра буде нашою і стане діяти в наших інтересах. Яка буде прислухатися до нас і десять раз думати, раніше чим піднімати курс гривні. Котра буде допомагати, а не мішати. Творити, а не руйнувати.

Нам потрібна держава життя, а не смерті. Де діти будуть учитися тому, як будувати майбутнє, а не ридати над безнадійним минулим. Де будуть святкувати перемоги, а не поразки.

Котра буде достатньо сильною, аби вибирати партнерів, а не щоб партнери вибирали її. Яка буде просто ефективною. Нарешті, в якій порок і влада будуть не синонімами, а антонімами.

Як, запитаєте ви, хіба таке можливо, хіба ми можемо щось змінити? Хіба щось від нас залежить?

Не нийте!

В Греції поліція убила підлітка. Два тижні вся країна здиблена із-за протестів. У Україні за сімнадцять років убили 6 мільйонів: холодом, голодом, бандитизмом, корупцією. У відповідь тільки що змогли влаштувати дискотеку на Майдані.

Знову таки, ми забули, що не на дискотеках змінюється хід історії, а в організованих діях громадян. Громадянин - це той, хто здатний осмислити себе як частина суспільного цілого і захищати його, як самого себе. Той, хто цього не осмислює, залишається гарматною масою, яку ганяють з синього майдану на оранжевий, а потім навпаки.

А Майдан – не є форма захисту наших інтересів. Швидше, це форма випуску нашої пари в свисток, який дбайливо підсовують синьо-оранжеві "пепси".

Ми можемо і повинні захиститися іншими формами протесту. Він може виразитися по-різному - страйки, блокування і так далі, зокрема, якщо цього вимагають обставини, із застосуванням насильства.

Звичайно ж, нам з ранку до вечора забивають в голову, що українці "не такі", що компроміс є краща форма співіснування. Але ці панове лукавлять! Яке може бути співіснування там, де одна сторона має все, а іншим залишають погано пахнучі недоїдки?

Нас їдять, а ми волаємо до їх розсудливості! Не їжте нас, будь ласка, не піднімайте долар, ми ж жити хочемо, у нас дітки, а нам у відповідь - терпіть, лохи, платіть і вам відплатиться…

Ну, ні! Не можна волати до розсудливості Людоїда, звертаючись до його людських якостей - їх у нього просто немає!

Він вас не почує, тому що у нього інша система цінностей. Ваш біль - це його радість. Ваша радість - це його біль.

Для вас падіння курсу гривні - це трагедія, для банкіра - це ще 50% прибули на порожньому місці. Нас взагалі розглядають в контексті оптимізації їх витрат-доходів.

Аж 46 мільйонів голів - як худобину.

Впав, скажімо, прибуток на метзаводі з 300% до 5% - непорядок! Ви - слабка ланка, підіть геть на вулицю і подихайте там з голоду, а увечері, якщо повезе, на ТБ про вас розповідять повний смутку сюжет.

Савік Шустер в графіках покаже поважній публіці, як зелена і синя лінії, немов собачки Павлова, рефлекторно реагують на словесне гівно. Ну, і звичайно, Ольга Герасим’юк вас оплаче. Спи, спокійно, український середній клас.

Тому, раз стукатися до них марно, то, значить, потрібно діяти. Так, це вимагає зусиль і навіть ризику, але альтернативи немає - або дія, або нескінченна коаліціада до двох годин ночі.

Не хочете дивитися? Відключать газ, а за одне і воду з електрикою. Комунальні катастрофи - обов'язкова складова їх мегашоу.



З чого почати і що робити?

Починати потрібно з простого. Перш за все, ми повинні почути один одного.

Безсилля і невіра породжується самотою. Людина - істота соціальне і вимагає колективних дій. Саме завдяки колективу ми перетворилися на людину.

Наступив час пригадати, що людина людині - друг, товариш і брат. Ми повинні зробити перший крок, щоб вийти із стану дезорганізації і апатії.

Для цього ми повинні зробити одну просту дію. Назвемо її "ДІСТАЛИ!". Рівно в 12-00 в понеділок 22 грудня 2008 року потрібно натиснути на клаксон свого автомобіля і потримати його три хвилини.

У Києві більше мільйона авто, якщо одночасно натисне хоч би кожен десятий - цей рев буде чутний по всьому місту. Якщо це зроблять в інших містах - почує вся країна.

Якщо це відбудеться одномоментно, як результат єднання волі сотень тисяч людей - це означає, що не все втрачено. Так народиться перша нота прекрасної громадянської симфонії.

Для всієї цієї братії, що перетворила Україну на європейське сміховисько, вона носитиме похоронний характер. Хай почують крик згвалтованої країни і здригнуться, тому що це і буде той самий дзвін, який дзвонить для них.

Для нас це буде перший крок до нового життя. Цей крок ми повинні використовувати для того, щоб зорганізуваться. Така велика акція вимагає довіри з боку досконалих незнайомих людей. Адже відсутність довіри є саме те, від чого наша держава опинилося на краю загибелі.

Природно, на цьому все не закінчиться, а тільки почнеться.

Власті мріють, щоб протести почалися навесні. У цьому є своя страшна логіка. До березня-квітня дві третини боржників по важких кредитах опиняться неплатоспроможними по своїх кредитах. У них спробують забрати майно, заздалегідь промивши мізки цинічною пропагандою, погрозами колекторів і просто бандитським рекетом.

Сотні тисяч людей викинуть на вулиці з роботи, і вони чіплятимуться за будь-яку копійку, аби тільки нагодувати свої сім'ї. Ось вона, ласа здобич, для нових майданомейкерів.

Тому, затягувати з моментом акцій протесту не можна. Кожен втрачений день, ослабляє нас, оскільки у нас менше запасу міцності, чим у зграї олігархів з їх мільярдами.

Потрібно починати давити їх тут і зараз. Як мінімум одну акцію протесту потрібно провести перед Новим роком. Для цього потрібно створювати Комітети Опору по всій Україні.

Вони повинні займатися організацією захисту наших інтересів по самих різних напрямах - починаючи від іпотеки і невиплат по кредитах і закінчуючи організацією самооборони у разі потреби.

Якщо банки перекладають всі кризові ризики на боржників і не хочуть рівномірно розподіляти втрати, то потрібно перестати платити по кредитах. Врешті-решт, більшість позичальників опинилися у важкій ситуації не тому, що не хотіли платити, а із-за фінансових спекуляцій з доларом до яких мали відношення багато крупних банків.

У всьому світі долар падає, у нас по-шаленому росте. Де логіка? На момент початку кризи офіційно у України було 38 мільярдів доларів золотовалютних запасів. Де гроші?

Якщо банки не хочуть входити в ситуацію позичальників, то і вони мають право відмовити банкам в їх претензіях. Коли ж банки спробують забрати майно боржників, значить, за нього доведеться битися у прямому розумінні цього слова, зокрема, привертаючи створені загони самооборони.

Звідки вони з'являться? З самоорганізації боржників. Виходу у них все одно немає.

Добре, якщо можна повернутися до батьків, а якщо не можна? З дітьми на вулицю тільки тому, що хтось вирішив скосити за наш з вами рахунок ще пару мільярдів доларів? У цій ситуації позичальникам втрачати нічого, окрім кредитних ланцюгів.

Підсумком цієї боротьби повинна бути поява груп контреліти. Вона сформує принципи нової української держави. Контреліта не повинна бути причетна до ганебного правлячого режиму у всіх його синіх і оранжевих проявах.

Її головний принцип - ніяких компромісів з правлячою "елітою". Будь-який компроміс з ними буде формою продовження агонії держави і в умовах, що склалися, приведе до її загибелі.

У ідеалі, контреліта повинна буде створити партію, яка сконцентрує протестний потенціал на собі. У гіршому разі, це буде декілька партій, які з різних флангів розриватимуть напівдохле тіло Другої напівреспубліки. У боротьбі, що розвернулася між ними, і народиться новий політичний режим.

У цій боротьбі ми можемо виграти, а можемо і програти. Природно, ніхто нам не дасть гарантію перемоги, та і сам пошук гарантій є виправдання свого страху перед змінами.

Та все ж будь-яка спроба вирватися з нинішньої сраки виглядає приоритетніше, чим безвольне мазохістське споглядання як рушиться те, що нам дороге.

Врешті-решт, доля, будучи жінкою, любить сильних і відчайдушних, але для того, щоб завоювати її приязнь потрібно діяти.


Юрій Романенко
P.S. Величезне прохання до журналістів, а також до всіх блогерів, форумщиків і взагалі всіх. Розповсюджуйте цю інформацію на свій розсуд, щоб вона дала максимальний ефект. Давайте будемо на зв'язку і присвятимо трохи особистого часу ради загальної справи.



Переклав з російської – Іван Шовгенюк, м. Івано-Франківськ
22 грудня 2008 року в Національній опері відбудеться урочиста академія з нагоди 100 річчя народження Степана Бандери
Запрошення за адресою: Ярославів вал, 9, к. 1 з 11.00 до 17.00 19, 20, 21 грудня 2008 року
телефон\факс для довідок: 2798201, 80673227116

Заявки на участь прошу подавати до 20 грудня, в тому числі й за ел адресою: i_lisodid@ukr.net
Запрошення мають бути на "реальних" людей. Бажаючих багато. Порожніх місць не повинно бути.

ПРОЩАННЯ З ПЕТРОМ ХМАРУКОМ

Сьогодні патріоти провели в останню путь одного з засновників УНА-УНСО Петра Хмарука-Аніщенко. Відспівування і прощання проходили в церкві на Аскольдовій могилі. Поховали Петра Хмарука на Лісовому кладовищі.




Profile

Роман Шухевич, ОУН-УПА
gk_kamenjari
Каменярі-інфо
Website

Latest Month

травень 2010
S M T W T F S
      1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
3031     

Tags

Syndicate

RSS Atom
Розроблено LiveJournal.com
Designed by chasethestars